На сучасному етапі на міжнародній арені формується нова європейська карта геополітики. І Україна на цій карті звичайно буде займати одне з почесних і провідних місць. Завдяки своєму украй вигідному географічному положенню в самому серці Європи, Україна в умовах нової обстановки буде сполучною ланкою між Заходом і Сходом, НАТО-ЄС і Росією.

Щодо позиції Організації Північноатлантичного договору в сучасній Європі можна з повним правом стверджувати, що вперше у новітній історії Європи мирним шляхом кардинально змінюється геополітична карта континенту. Це визначається приєднанням держав Центрально-Східної Європи до НАТО, а також ЄС, які виступають ядром єврооб'єднавчих процесів. За нових історичних умов розширення і НАТО І ЄС можна розглядати як розширення простору стабільності, безпеки і добробуту, а також - як реальний шлях природного входження держав ЦСЄ до нової європейської єдності країн і народів.

Виходячи з політичних реалій сьогодення, Україна розглядає НАТО як основу майбутньої загальноєвропейської системи безпеки і підтримує процес її розширення. Вона вважає, що розширення НАТО повинне бути еволюційним процесом, відкритим для співробітництва з іншими державами, що сприяє зміцненню європейської стабільності і безпеки в контексті загальноєвропейського інтеграційного процесу. Україна розглядає НАТО як військово-політичну організацію, що поєднує демократичні держави Європи і Північної Америки з високим рівнем соціально-економічного розвитку і не несе в собі загрози її національної безпеки.

З урахуванням усього вищесказаного, євроатлантична інтеграція України з майбутнім членством в Альянсі надасть можливості для рішення таких важливих проблем як:
- одержання надійних гарантій державного суверенітету, політичної незалежності, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів, створення сприятливих умов для економічного розвитку України як невід'ємної частини єдиного європейського економічного простору, зміцнення регіональної і європейської стабільності й безпеки;
- гарантування національної безпеки найбільш ефективним з політичної, військової, економічної і фінансової точок зору способом;
- сприяння входженню України в інші європейські і світові структури.

Національні інтереси України стосовно НАТО визначаються з огляду на ту роль, яку Організація Північноатлантичного договору відіграє у підтриманні міжнародного миру, стабільності i безпеки, сприянні покращенню загального клімату довіри в Євроатлантичному регіоні, створенні нової системи регіональної безпеки в Європі, виробленні підходів до проблем роззброєння i контролю над озброєннями та запобігання розповсюдженню зброї масового знищення.

Найважливішим документом у двостороннім співробітництві, що регулює і визначає характер відносин на сучасному етапі, є Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО, що була підписана під час Мадридського самміту 9 липня 1997 року. Її підписання стало важливим практичним кроком по забезпеченню національних інтересів і національної безпеки нашої держави в контексті інтеграційних процесів у Європі, зокрема, у контексті розширення НАТО.

У Хартії визначається, що незалежна, демократична і стабільна Україна є одним із ключових факторів забезпечення стабільності в Центрально-Східній Європі, і на континенті в цілому, а також позначено, що держави-члени НАТО будуть продовжувати підтримувати суверенітет і незалежність України, її територіальну цілісність, принцип непорушності границь, демократичний розвиток, економічне процвітання і її статус без'ядерної держави, як ключового фактора стабільності і безпеки в Центрально-Східної Європі і на континенті в цілому. У документі зазначено, що держави-члени НАТО підтримали гарантії безпеки, які одержала Україна від усіх п'яти ядерних держав-учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, як без'ядерна країна-учасниця цього договору. Сторони підтвердили своє зобов'язання повною мірою розвивати Раду євроатлантичного партнерства (РЕАП) і розширювати програму "Партнерство заради миру". Це включає участь України в операціях, у тому числі і миротворчих, у кожному конкретному випадку, на основі мандата Ради Безпеки ООН, або ОБСЄ, а також, у випадку залучення до таких операцій Багатонаціональних Об'єднаних оперативних сил, участь у них України на початковому етапі. У Хартії передбачене створення практичних механізмів двостороннього співробітництва Україна-НАТО.

Розвиток відносин особливого і партнерства супроводжується розширенням і поглибленням співробітництва між Україною і НАТО у різних вимірах - політичному, військовому та невійськовому. Реалізуючи курс на євроатлантичну інтеграцію і прагнучи до поглиблення особливого партнерства з НАТО, Україна виходить з того, що кінцевою метою її євроінтеграційної політики є вступ до цієї організації як основи загальноєвропейської структури безпеки.

У світі найближчого розширення НАТО-ЕС чітко вимальовується майбутня стратегія політики України. Її західна спрямованість стане ще яскравіше вираженою внаслідок об'єктивних причин - границі Альянсу і Євросоюзу стануть границями України. Проте, співробітництво з Росією як з найважливішим економічним партнером не тільки в регіоні, але і в усім світі, буде змушувати українських політиків рахуватися з точкою зору Сходу. У свій час розуміння зовнішньополітичної обстановки визначило вибір політики багатовекторності урядом України. У нинішні часи ситуація хоч і міняється, але аж ніяк не кардинальним образом, тобто принцип багатовекторності збережеться. Відсутність яскраво вираженої орієнтації винятково на один з центрів сили, збереження балансу західних і східних факторів є сутністю цього принципу. У новій обстановці цей баланс порушиться на користь західних факторів.

Існування незалежної і відносно потужної України відповідає довготерміновим інтересам Заходу в контексті його територіального розширення та відповідно експансії євроатлантичного простору безпеки.

Наша країна в культурно-цивілізаційному плані залишається розколотої, де принаймні четверта частина (Західна Україна) територіально і за кількістю населення сформована в лоні європейської цивілізації. Незважаючи на помітне стирання регіональних рис менталітету, що відбулося під час радянського періоду, цей регіон засвідчує стабільну підтримку демократичним політичним силам і євроатлантичному вектору зовнішньої політики України.

Західна орієнтація як стимулятор суспільно-політичних і економічних трансформацій у довготерміновій перспективі сприятиме входженню до сім'ї процвітаючих націй, і тільки тут Україна може отримати дійові гарантії безпеки, з огляду на могутній економічний і військовий потенціал Заходу.

Проте, Україна залишається необхідної як для Сходу, так і для Заходу як своєрідна буферна зона, як міст, що об'єднує культурно і цивілізаційно різнонаправлені простори.

За нової ситуації політика багатовекторності притерпить зміни. Для наповнення багатовекторності новим позитивним змістом необхідно ставити акценти на різних аспектах безпеки залежно від партнера. Оскільки Україна в короткотерміновій перспективі поки що не готова до повноцінної економічної й соціально-політичної інтеграції з країнами Заходу, за цих умов слід зосереджуватися на військово-політичних чинниках при взаємодії із західними державами та організаціями. Звичайно, не йдеться про зосередження винятково на одному з типів безпеки, оскільки питання невійськового характеру відіграють помітну роль у стосунках Києва із Заходом, і, у свою чергу, Україна не повинна повністю відмовлятися від військового співробітництва на пострадянському просторі. Просто в такій ситуації це найреалістичніший підхід, що, звичайно, змінюватиметься у міру зростання економічного та-політичного потенціалу держави у світі. Україна повинна продовжувати реформування збройних сил за стандартами НАТО і створювати інституційну основу для майбутньої інтеграції до структур безпеки Заходу. Доброю нагодою є участь українських військових у стабілізаційній операції в Іраку, що на практиці зближує Україну з Північноатлантичним альянсом, розширюючи її шанси на повне членство в майбутньому.

Загалом, продовження Україною політики рівновіддаленості від Європи і Євразії є, з погляду деяких дослідників, заставою створення ефективної Пан'європейской системи безпеки, оскільки "беззастережне і безповоротне її приєднання до однієї із сторін-опонентів навряд чи б сприяло процесові формування оптимального загальноєвропейського компонента міжнародної політики, збалансуванню політичного розкладу в Європі і світі".

Щодо позиції України стосовно країн ЦСЄ те, вона буде все більше конкретизуватися по визначених напрямках унаслідок входження країн регіону в НАТО і ЄС. Якщо говорити про ось співробітництва Україна - НАТО, то немаловажну функцію в цьому напрямку виконує Польща. Так протягом двох останнього років Польща виконує роль контактного посольства з Україною, і буде виконувати її ще до вересня 2004 року. Або інший приклад - військові українські частини в рамках міжнародної миротворчої операції в Іраку розташовані в безпосередній зоні польського командування. Усе це свідчить про реальне співробітництво між країнами, що, безсумнівно, сприяє зміцненню безпеки і стабільності в регіоні.

Євроатлантична інтеграція України є істотним чинником зміцнення її національної безпеки, покликаним сприяти розвиткові демократичних інститутів, громадянського суспільства, захисту прав і свобод людини, і, таким чином, відповідає життєво важливим інтересам українського народу. Геостратегічний і геополітичний стан України, як складової частини єдиного європейського простору, визначає її місце в європейських справах, обумовлює вагому роль Української держави в створенні нової архітектури загальконтинентальної безпеки, серцевиною якої покликана стати Організація Північноатлантичного договору. Євроатлантична інтеграція України має на меті гарантувати її незалежність, територіальну цілісність, суспільний прогрес, запобігати виникненню нових загроз стабільності й безпеці на Європейському континенті.

Процес євроатлантичної інтеграції розглядається політичним керівництво держави не лише як одна із проміжних ланок реалізації мети більш вищого порядку - завдань євроінтеграційної стратегії України, а й як ключовий ланцюг цієї стратегії. У цьому контексті враховується і досвід країн ЦЄ. Добре відомо, що шлях до ЄС цих країн пролягав через попереднє набуття членства в НАТО.

Сьогодні час торгівлі своїм геополітичним положенням для України вже напевно минув, так само як і час, коли оцінювалися самі декларації і наміри. Прийшов час активних дій. Нова обстановка як ніколи сприяє прагненню України повноцінно ввійти в європейське співтовариство. З огляду на добросусідські відносини України з державами ЦСЄ й у першу чергу з Польщею, прикладати для досягнення своїх цілей надзусиль вже не прийдеться. Цілі ж виглядають так само привабливо, але вже набагато ближче.

І все-таки, незважаючи на помітне зміцнення співробітництва НАТО з Україною, аналітики не схильні перебільшувати можливості Києва невдовзі досягти повноправного членства в цьому блоці. "Гасло євроатлантичної інтеграції в зовнішній політиці України зберігається. Однак ніяких чітких запевнень з боку НАТО, які Україна може розглядати як держава-кандидат, поки, на жаль, не спостерігається", - відзначає директор Інституту політичного аналізу і міжнародних досліджень Сергій Толстов.

Але як би не було, Україна була і буде інтегральною частиною європейського політичного, економічного і культурного простору, від якого вона була штучно відділена протягом багатьох сторіч.

"Повернення до Європи, тобто до самих себе, - наш вистражданий вибір, наш незмінний пріоритет. Тому ми підтримуємо процеси розширення Європейського союзу і НАТО. Бачимо і себе в середньостроковій перспективі членами цих організацій"./Костянтин Грищенко - промова на засіданні Ради глав зовнішньополітичних відомств країн ОБСЄ від 1 грудня 2003 р./